Язык сайта:
русский   украинский   English


Щодо роз'яснення терміну одинока мати

        МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
 
                             Л И С Т
 
                   06.07.2006  N 247/13/116-06
 
 
     На Ваше звернення повідомляємо.
 
     Законом України "Про внесення  змін  до  деяких  законодавчих
актів  України  стосовно  відпусток"  від 22.10.2004 р.  N 2128-IV
( 2128-15 ) частину першу ст.  182-1 КЗпП України (  322-08  )  та
частину першу ст.  19 Закону України "Про відпустки" ( 504/96-ВР )
доповнено словами "одинокій матері".  Цей Закон набрав чинності  з
18 листопада 2004 року.
 
     Згідно зі ст. 19 Закону України "Про відпустки" ( 504/96-ВР )
жінці,  яка працює і має двох або більше дітей віком до 15  років,
або  дитину-інваліда,  або яка усиновила дитину,  одинокій матері,
батьку,  який виховує дитину без матері (у тому  числі  й  у  разі
тривалого  перебування  матері  в  лікувальному закладі),  а також
особі,  яка взяла дитину під опіку,  надається  щорічно  додаткова
оплачувана  відпустка тривалістю 7 календарних днів без урахування
святкових і неробочих днів  (ст.  73  Кодексу  законів  про  працю
України ( 322-08 ).
 
     Поняття "одинокої  матері"  визначено  у  постанові   Пленуму
Верховного  Суду  України  "Про  практику розгляду судами трудових
спорів" від 06.11.92 р.  N 9 ( v0009700-92 ).  Згідно з п.  9 цієї
постанови одинокою матір'ю слід вважати жінку,  яка не перебуває у
шлюбі  та  у  свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис
про батька дитини або запис про батька  зроблено  у  встановленому
порядку  за  вказівкою матері;  вдову;  іншу жінку,  яка виховує й
утримує дитину сама.
 
     За цим   визначенням  для  визнання  "іншої  жінки"  одинокою
необхідно дві ознаки:  вона і виховує дитину,  і сама її  утримує.
 
     Після введення   в   дію   Закону   України  "Про  відпустки"
( 504/96-ВР  )   таке   поняття   одинокої   матері   не   повинно
застосовуватися,  оскільки  п.  5  частини 12 ст.  10 цього Закону
визначає одиноку матір як таку,  яка виховує  дитину  без  батька.
Отже, участь батька або інших осіб в утриманні дитини не позбавляє
матері статусу одинокої.
 
     Відповідно до  зазначеного,  до  категорії  одинокої   матері
відносяться:  жінка,  яка  не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про
народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис
про  батька  зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері;
вдова;  жінка,  яка виховує дитину без  батька  (в  тому  числі  й
розлучена жінка, яка виховує дитину без батька, незважаючи на факт
отримання аліментів,  і жінка,  яка вийшла заміж,  але  її  дитина
новим  чоловіком  не  усиновлена).
 
     Зазначене визначення  терміна  "одинока  мати" застосовується
тільки  для  надання  пільг  і  гарантій,  встановлених   трудовим
законодавством  щодо  відпусток.
 
     Батько тільки тоді може бути визнаний таким, що бере участь у
вихованні дитини,  коли він або проживає разом з  дитиною,  або  є
інші  докази  щоденної  участі  батька  у  вихованні  дитини.
 
     Для підтвердження факту, що батько не бере участі у вихованні
дитини,  можуть бути пред'явлені,  наприклад,  довідка з ЖЕКу  про
реєстрацію  особи  за місцем проживання,  рішення органів опіки та
піклування або суду щодо виховання батьком дитини тощо.
 
      Згідно зі ст.  157 Сімейного кодексу  (  2947-14  )  питання
виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто
проживає  окремо  від  дитини,  зобов'язаний  брати  участь  у  її
вихованні й має право на особисте спілкування з нею.  Батьки мають
право  укласти  договір  щодо  здійснення  батьківських   прав   і
виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини.
 
     Статтею 158  цього  Кодексу  (  1947-14 ) передбачено,  що за
заявою матері,  батька дитини орган опіки та  піклування  визначає
способи  участі  у  вихованні  дитини  та спілкування з нею того з
батьків,  хто проживає окремо від неї.  Рішення про це орган опіки
та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків,
їхнього ставлення до дитини,  інших  обставин,  що  мають  істотне
значення.
 
     Відповідно до  ст.  1  Закону України "Про охорону дитинства"
( 2402-14 ) та ст.  2 Закону України "Про державну допомогу сім'ям
з  дітьми"  (  2811-12  )  дитина  -  це  особа  віком до 18 років
(повноліття),  якщо згідно із законом, застосовуваним до неї, вона
не набуває прав повнолітньої раніше.
 
 Начальник відділу умов
 та режимів праці                                     Г.Максименко
 
 Надруковано:
 "Бізнес-консультант"
 N 9, вересень, 2006 р.