Язык сайта:
русский   украинский   English


Судове рішення по справі № 9824


Справа №9824 Головуючий у 1 інстанції Бутов М.М,

Категорія 21 Доповідач Лук'янова С.В..

РІШЕННЯ Іменем України

31 жовтня 2006 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді. Зубової Л.М. суддів Лук'янової С.В., Осипчук О.В..

при секретарі Андрусішиній М.Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в місті Шахтарську на рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 4 липня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в місті Шахтарську про відшкодування моральної шкоди.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд

встановив:

В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 4 липня 2006 року і ухвалення по справі нового рішення про відмову у задоволенні позову оскільки рішення є необгрунтованим і ухваленим з порушенням судом норм матеріального і процесуального права. Позивач не надав доказів у підтвердження його позовних вимог. , Відсутній відповідний висновок МСЕК про спричинення позивачу моральної шкоди внаслідок втрати професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням. Посилання позивача як на підставу заподіяння йому моральної шкоди на довідку МСЕК і акт розслідування професійного захворювання не є неспростовним доказом заподіяння моральної шкоди. Таким чином, без наявності вагомих доказів по справі суд застосував матеріальний закон. Суд не врахував, що позивач втратив професійну працездатність, але не втратив здатність вести звичний спосіб життя, що підтверджується документами про наявність протипоказань. У порушення вимог ст.. 10 ЦПК України суд не з"ясував всі обставини по справі із застосуванням змагальності і дослідження доказів. Позивачем не надано достатньо, доказів заподіяння йому моральної шкоди. Суд прийняв пояснення позивача і не дав належної оцінки запереченням відповідача. Позивачем порушено вимоги ст..233 КЗпП України, оскільки він пропустив строк позовної давності, але не ставив. питання про його поновлення. У відповідності до вимог ст.. 237-1 КЗпП України спричинену позивачу моральну шкоду повинно відшкодовувати підприємство, працюючи на якому він отримав ушкодження здоров"я. Тому належним відповідачем у справі повинно бути вказане підприємство. З 1 січня 2006 року набрав чинності Закон України „Про Державний бюджет України на 2006 рік", п.27 ст.77 якого зупинена дія Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" в частині відшкодування потерпілим моральної шкоди, тому у суду не було підстав для часткового задоволення позову. Але суд першої інстанції не звернув на це увагу і неправильно застосував норми матеріального і процесуального права (а.с. З8-41).

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача повністю підтримав доводи апеляційної скарги; позивач ы його представник належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, що підтверджується їх розписками і відповідними заявами про розгляд справи у їх відсутність..

Рішенням Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 4 липня 2006 року частково задоволено вказаний позов і з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди стягнуто 10 тисяч гривень, також 600 грн. - витрати на правову допомогу, а всього 10600 грн. Цим рішенням встановлено, що позивач з 1962 року перебував у трудових відносинах з різними підприємствами вугільної промисловості; останнім місцем його роботи була шахта „Шахтарська", звідки він звільнився 25 листопада 2000 року на підставі ст..З8 КЗпП України. Позивач виконував важку фізичну працю, знаходився у вимушеній робочій позі, піддавався дії несприятливого мікроклімату, підвищеній концентрації вугільно-породного пилу. 21 січня 2004 року позивачу МСЕК встановлена втрата професійної працездатності у розмірі 25%. Визначаючи розмір суми у відшкодування моральної шкоди, суд врахував характер і ступінь спричиненої шкоди, часткове збереження працездатності позивача, його матеріальний 1 сімейний стан; те що позивач звільнився з роботи за власним бажанням; встановлені обмеження у зв'язку з втратою працездатності, а також керувався принципом справедливості; втрата працездатності та здоров"я є незворотними (а.с.35).

Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню в частині витрат на правову допомогу і в цій частині рішення суду підлягає зміні; в іншій частині рішення суду підлягає залишенню без зміни через наступне.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов правильного висновку про те, що здоров'ю позивача шкідливими і небезпечними умовами праці завдано шкоду, наявність якої у зв'язку із професійним захворюванням: пневмоконїоз позивачу вперше МСЕК була встановлена 2] січня 2004 року у розмірі 25% (а.с.22). Право позивача на відшкодування моральної шкоди і обов'язок відповідача цю шкоду відшкодувати позивачу випливає із ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" і Рішення Конституційного Суду України у справі про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 27 січня 2004 року № 1 -рп/2004.

Апеляційний суд не приймає довід апеляційної скарги відповідача про те, що для визнання факту завдання позивачу моральної шкоди необхідно висновок МСЕК про наявність заподіяння такої шкоди позивачу, оскільки такий висновок МСЕК необхідний у разі відсутності стійкої втрати працездатності, а позивачу завдана стійка втрата працездатності у розмірі 25%. Згідно ст.57 ЦПК України доказами в цивільній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному порядку суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів. Сукупність наданих позивачем і досліджених судом першої інстанції доказів: трудова книжка позивача (а.с.24, 12-14), акт розслідування професійного захворювання від 15 грудня 2003 року (а.с. 19), довідка МСЕК (а.с.22), виписки із історії хвороби (а.с.15-16, 21), пояснення представника відповідача, який не оспорює ні один із указаних письмових доказів, пояснення позивача, підтверджують факт завдання позивачу моральної шкоди професійним захворюванням, у зв'язку з яким 21 січня 2004 року МСЕК вперше встановила позивачу втрату 25% професійної працездатності безстроково.

Апеляційний суд не приймає довід апеляційної скарги відповідача, що п.27 ч.1 ст.77 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік" зупинив на 2006 рік дію Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" в частині відшкодування моральної шкоди, оскільки вказаний Закон „Про Державний бюджет" набрав чинності з 1 січня 2006 року, а право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло 21 січня 2004 року.

Довід апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції вимог ст. ст. 237-1, 233 КЗпП України не заслуговує на увагу, оскільки Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, а позивач не перебував і не перебуває у трудових відносинах з відповідачем. Відносини між позивачем і відповідачем в частині відшкодування моральної шкоди, спричиненою ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків, з 1 квітня 2001 року регулюються спеціальним Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", тому саме відповідач у справі є належним відповідачем при відшкодуванні моральної шкоди, спричиненої позивачу при виконанні трудових обов'язків. Згідно діючому законодавству позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, (ст.268 ч.1 п.З ЦК України в редакції 2003 року).

Визначаючи розмір суми, яка підлягає стягненню на користь позивача у відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції врахував характер і ступінь спричиненої шкоди, часткове збереження працездатності позивача, його матеріальний і сімейний стан; те що позивач звільнився з роботи за власним бажанням; встановлені обмеження у зв'язку з втратою працездатності, а також керувався принципом справедливості; втрата працездатності та здоров"я є незворотними. Сукупність цих обставин дозволила суду визначити у відшкодування позивачу моральної шкоди суму десять тисяч гривень. Саме ця сума відповідає обставинам справи, наданим сторонами доказам та принципам розумності, виваженості і справедливості. Апеляційний суд не знаходить підстав для зміни суми, стягнутої рішенням суду першої інстанції у відшкодування позивачу моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права в цій частині позову, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Тому рішення суду першої інстанції в частині суми, стягнутої з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди, є законним і підстав для його скасування в цій частині немає.

Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції від 4 липня.2006 року підлягає зміні в частині стягнутої на користь позивача суми судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, через наступне.

Згідно п.З ч.З ст.79 ЦПК України одним із видів судових витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, є витрати на правову допомогу.

Довідка юридичної консультації міста Шахтарська від 7 червня 2006 року підтверджує, що позивачем сплачено вказаній юридичній консультації 600 грн. за представництво в суді першої інстанції (а.с.28). Відповідно вимогам ч.2 ст.84 ЦПК України граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом. Згідно п.2 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України частина 2 статті 84 цього Кодексу набирає чинності з моменту набрання чинності відповідним законом; до цього часу граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У теперішній час граничні розміри компенсації витрат на правову допомогу визначено постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року №590 „Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави". Згідно підпункту 1 пункту 1 додатку до вказаної постанови Кабінету Міністрів України витрати, пов'язані з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, якщо компенсація сплачується іншою стороною, не перевищує суму, що обчислюється виходячи з того, що зазначеній особі виплачується 40% мінімальної заробітної плати за годину її роботи. Станом на 4 липня 2006 року розмір мінімальної заробітної плати складав 375 грн. Протокол судового засідання від 4 липня 2006 року підтверджує, що 4 липня 2006 року адвокат ЮК міста. Шахтарська приймав участь у розгляді вказаної цивільної справи; справа розглядалася протягом однієї години (а.с.34). Враховуючи викладене у сукупності, апеляційний суд вважає, що з відповідача на користь позивача у відшкодування витрат на правову допомогу підлягає стягненню 150 грн. (375 грн. х 40% х 1 годину). Тому у відповідності до вимог я.4 ч.1 ст.309 ЦПК України апеляційний суд прийшов до висновку про зміну рішення суду першої Інстанції від 4 липня 2006 року в частині суми, стягнутої з відповідача на користь позивача у відшкодування витрат на правову допомогу.

Керуючись ст.ст.303, 304, 307 ч.1 п.З, 309 ч.1 п.4, 313, 316 , 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу відповідача відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в місті Шахтарську задовольнити частково.

Рішення Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 4 липня 2006 року змінити у частині суми, стягнутої на відшкодування судових витрат у вигляді витрат на правову допомогу, I стягнути з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в місті Шахтарську на користь ОСОБА_1 150 грн.; в іншій частині рішення залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено у касаційному порядку шляхом подання скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.