Язык сайта:
русский   украинский   English


Судове рішення по справі № 9276


Справа №9276 Категорія 21

Головуючий у 1 інстанції Хомченко Л.І. Доповідач Лук'янова С.В.

РІШЕННЯ Іменем України

17 жовтня 2006 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Зубової Л.М. суддів Лук'янової СВ., Осипчук О.В.

при секретарі Андрусішиній М.Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Калінінському районі міста Горлівки на рішення Калінінського районного суду міста Горлівки Донецької області від 4 серпня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Калінінському районі міста Горлівки про відшкодування моральної шкоди.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення позивача і представника відповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд

встановив:

В березні 2006 року позивач звернувся до відповідача з вказаним позовом, в обґрунтування якого вказав, що з 1 березня 1963 року він працює на шахті ім. Румянцева; 28 років він працював кріпильником, забійником, ГРОЗ у шкідливих умовах праці і придбав професійне захворювання: хронічний бронхіт. 13 травня 2004 року був складений акт розслідування професійного захворювання. 30 серпня 2004 року МСЕК вперше встановила йому стійку втрату професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням хронічний бронхіт у розмірі 25%. В 1996 році у нього було встановлено професійне захворювання вібраційна хвороба. За сукупністю цих професійних захворювань МСЕК встановила йому втрату 50% професійної працездатності і третю групу інвалідності. Професійне захворювання хронічний бронхіт спричиняє йому моральну шкоду, оскільки у зв'язку з цим захворюванням у нього постійно задишка, кашель, головний біль, слабкість; він через це суттєво обмежений у повсякденному житті; він позбавлений можливості переносити навантаження, виконувати роботу по господарству. Все це відбивається на його душевному стані, спричиняє йому моральну шкоду. Тому він просив з відповідача у відшкодування моральної шкоди стягнути 66 тисяч гривень (а.с.2-3).

Рішенням Калінінського районного суду міста Горлівки від 4 серпня 2006 року вказаний позов задоволено частково і з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди стягнуто 20 тисяч гривень. Цим рішенням встановлено, що з 1963 по 2004 рік позивач працював на різних підземних роботах, де отримав професійне захворювання хронічний бронхіт. З0 серпня 2004 року МСЕК вперше встановила позивачу втрату 25% професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням хронічний бронхіт безстроково. Позивачу протипоказані важкі фізичні навантаження, він повинен постійно проходити курси медикаментозного та санаторно-курортного лікування. Ушкодження здоров"я спричиняє позивачу моральні і фізичні страждання, обмежує його можливості вести активний спосіб життя, створює додаткові незручності, змушує приймати додаткові зусилля для організації свого життя. Вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди, суд врахував ступінь втрати позивачем професійної працездатності, неможливість обходитися без ліків для нормалізації життя, неможливість відновлення втраченого здоров"я (а.с.54-55).

В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування рішення Калінінського районного суду міста Горлівки від 4 серпня 2006 року і ухвалення по справі нового рішення про відмову у задоволенні позову у зв'язку з тим, що це рішення суперечить законодавству. 1 січня 2006 року набрав чинності Закон України „Про Державний бюджет України на 2006 рік", п.27 ст.77 якого зупинив норму Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" про відшкодування моральної шкоди, але суд не врахував це при ухваленні рішення. Винним у нещасному випадку з позивачем э підприємство, яке у відповідності до Закону України „Про охорону праці" не забезпечило небезпечні умови праці позивачу; тому у даному випадку необхідно застосовувати норми вказаного закону, ст..237-1 КЗпП України. Вина відділенні Фонду у спричиненні позивачу шкоди відсутня. Відділення Фонду нарахувало і виплатило позивачу одноразову допомогу, яке компенсує і моральні страждання позивача. Без обмеження відділенні Фонду відшкодовує витрати на лікування і втрачений позивачем заробіток. Довідка МСЕК про стійку втрату позивачем професійної працездатності не є підтвердженням факту спричинення позивачу моральної шкоди. Позивачем не надані належні докази в обґрунтування позову. Суд неправильно оцінив глибину фізичних і душевних страждань позивача, не врахована залишкова працездатність позивача. Позивачем порушені строки позовної давності. Таким чином, суд безпідставно стягнув на користь позивача суму у відшкодування моральної шкоди (а.с.57-58).

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача повністю підтримав доводи апеляційної скарги; позивач не визнав апеляційну скаргу і просив залишити без зміни рішення суду першої інстанції.

Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції - зміні в частини суми, стягнутої на користь позивача у відшкодування моральної шкоди, через наступне.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно перевірив доводи і заперечення сторін в частині права позивача на відшкодування відповідачем моральної шкоди, завданої професійним захворюванням; встановленим фактам і доказам в цій частині дав правильну правову оцінку і дійшов правильного висновку про те, що здоров'ю позивача шкідливими і небезпечними умовами праці завдано шкоду у зв'язку із професійним захворюванням: хронічний бронхіт (а.с.10, 11). Право позивача на відшкодування моральної шкоди і обов'язок відповідача цю шкоду відшкодувати позивачу випливає із ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" і Рішення Конституційного Суду України у справі про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на

виробництві та професійнбгб захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004.

Апеляційний суд не приймає довід апеляційної скарги відповідача про те, що для визнання факту завдання позивачу моральної шкоди необхідно висновок МСЕК про наявність заподіяння такої шкоди позивачу, оскільки такий висновок МСЕК необхідний у разі відсутності стійкої втрати працездатності, а позивачу завдана стійка втрата працездатності, наявність якої МСЕК вперше встановлена 30 серпня 2004 року у розмірі 25% (а.с.10, 11). Згідно ст.57 ЦПК України доказами в цивільній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному порядку суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів. Сукупність наданих позивачем і досліджених судом першої інстанції доказів: трудова книжка позивача (а.с.4-7), акт розслідування професійного захворювання від 13 травня 2004 року (а.с.10), виписки із історії хвороби позивача (а.с.12-18, 32-34), довідка МСЕК від ЗО серпня 2004 року (а.с.11), пояснення представника відповідача, який не оспорює ні один із указаних письмових доказів, пояснення позивача, підтверджують факт завдання позивачу моральної шкоди професійним захворюванням, у зв'язку з яким 30 серпня 2004 року МСЕК вперше встановила позивачу втрату 25% професійної працездатності.

Апеляційний суд не приймає довід апеляційної скарги відповідача про те, що підприємство, на якому працював позивач, повинно було забезпечити безпечні умови праці і у відповідності до Закону України „Про охорону праці" є винним у спричиненні шкоди позивачу, оскільки cnipні правовідносини між позивачем і відповідачем врегульовані Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", вказаним Рішенням Конституційного Суду України і саме на відповідача покладений обов'язок відшкодувати позивачу моральну шкоду, спричинену при виконанні трудових обов'язків.

Довід апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції вимог ст. ст. 237-1, 233 КЗпП України не заслуговує на увагу, оскільки Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, а позивач не перебував і не перебуває у трудових відносинах з відповідачем. Відносини між позивачем і відповідачем в частині відшкодування моральної шкоди, спричиненою ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків, з 1 квітня 2001 року регулюються спеціальним Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" і згідно діючому законодавству позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, (ст.268 ч.І п.З ЦК України в редакції 2003 року).

Факти виплати відповідачем позивачу одноразової допомоги, призначення і виплата втраченого заробітку та витрат на лікування не є підставою для відмови у задоволенні вказаного позову, оскільки виплата вказаних сум, а також суми у відшкодування моральної шкоди передбачена Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" у якості самостійних виплат.

Апеляційний суд не приймає довід апеляційної скарги відповідача, що п.27 ч.І ст.77 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік" зупинив на 2006 рік дію Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" в частині відшкодування моральної шкоди, оскільки вказаний Закон України „Про Державний бюджет України на 2006 рік" набрав чинності з 1 січня 2006 року, а право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло 30 серпня 2004 року. Визначаючи розмір суми, яка підлягає стягненню на користь позивача у відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції врахував ступінь втрати позивачем професійної працездатності, неможливість обходитися без ліків для нормалізації життя, неможливість відновлення втраченого здоров"я. Але суд першої інстанції при визначенні розміру суми у відшкодування моральної шкоди не врахував принципи виваженості, розумності і справедливості. Остання обставина вимагає змінити рішення суду першої інстанції від 4 серпня 2006 року в частині суми, стягнутої з відповідача на користь позивача у відшкодування позивачу моральної шкоди. Згідно п.З ч.І ст.309 ЦПК України невідповідність висновків суду обставинам справи є підставою для зміни рішення суду першої інстанції. Виходячи із викладеного, апеляційний суд вважає, що з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди, завданої професійним захворюванням, належить стягнути десять тисяч гривень, оскільки саме ця сума відповідає всім обставинам справи.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.І п.З, 309 ч.І п.З, 316 ЦПК України, апеляційний суд

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Калінінському районі міста Горлівки задовольнити частково.

Рішення Калінінського районного суду міста Горлівки Донецької області від 4 серпня 2006 року змінити в частині суми, стягнутої на користь ОСОБА_1, і стягнути з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Калінінському районі міста Горлівки на користь ОСОБА_1 десять тисяч гривень у відшкодування моральної шкоди.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку шляхом подання скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.