Язык сайта:
русский   украинский   English


Постанова Вищого адміністративного суду України


ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01010, м. Київ, вул. Московська, 8

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2006 року                                                                      м. Київ

Вищий адміністративний суд України у

складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Карася О.В.,

Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Шипуліної Т.М.

при секретарі

судового засідання

Павлушку Р.С.

розглянувши

у відкритому судовому засіданні

касаційну

скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Криниця”

на

постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 26.08.2005 р.

у справі №

18/28 господарського суду Запорізької області

за

позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Криниця”

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.

Запоріжжя

про визнання

недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського

суду Запорізької області від 28.02.2005 р. позов задоволено та визнано

недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя

від 24.06.2004 р. № 0000772303/1 про визначення ТОВ «Криниця» податкового зобов’язання

за платежем із штрафних санкцій в сумі 4 911,85 грн., визначених до сплати

позивачу на підставі підпункту 2.15 пункту 2 Положення про ведення касових

операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління

Національного банку України від 19.02.2001 р. № 72, та абзацу 4 ст.1 Указу

Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з

регулювання обігу готівки» від 12.06.1995 р. № 436/95.

Висновок суду першої

інстанції про наявність підстав для задоволення позову обґрунтований тим, що

застосування до позивача податковою інспекцією штрафних санкцій, встановлених

вищезазначеним  Указом Президента

України, не відповідає положенням пункту 3 ст.85, частині 2 ст.19 Конституції

України, пункту 1 ст.8, пункту 7 ст.11 Закону України «Про державну податкову

службу в Україні», оскільки повноваження органів державної податкової служби

щодо застосування до підприємств, установ, організацій і громадян штрафних

санкцій поширюються лише на штрафні санкції, встановлені законом. Суд першої

інстанції при вирішенні спору, крім того, виходив з невідповідності спірного

податкового повідомлення-рішення ст.ст.14, 15 Закону України «Про систему

оподаткування», пунктам 1.2, 1.3, 1.9 ст.1 Закону України «Про порядок

погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними

цільовими фондами».

Постановою Запорізького апеляційного

господарського суду від 26.08.2005 р. рішення суду першої інстанції частково

скасовано, позов задоволено частково: спірне податкове повідомлення-рішення

визнане недійсним в частині визначення суми штрафних санкцій сумою податкового

зобов’язання позивача; в іншій частині позовних вимог відмовлено. При цьому суд

апеляційної інстанції, погодившись із висновком суду першої інстанції про те,

що штрафні санкції, встановлені ст. 1 Указу Президента України від 12.06.1995

р. № 436/95 не є сумою податкового зобов‘язання, виходив з того, що застосовані

до позивача штрафні санкції відповідають вчиненому ним порушенню підпункту 2.15

пункту 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України,

а саме: видачі готівки в загальній сумі 19 647,40 грн. з каси під звіт без

попереднього звітування особи, якій видано готівку, щодо використання раніше

виданої під звіт готівки, та повноваженням відповідача.

В касаційній скарзі ТОВ

«Криниця» просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі

рішення суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність оскаржуваної

постанови нормам матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність

застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та

процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого

адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга

підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом апеляційної інстанції

встановлено, що директор ТОВ «Криниця» одержав з каси товариства готівкові

кошти під звіт без звітування за використання раніше виданої під звіт готівки,

а саме: 13.06.2003 р. у сумі 1000,00 грн., 11.07.2003 р. у сумі 910,00 грн.,

15.08.2003 р. у сумі 700,00 грн., 19.09.2003 р. у сумі 1498,00 грн., 23.10.2003

р. у сумі 1039,00 грн., 07.11.2003 р. у сумі 1300,00 грн., 25.12.2003 р. у сумі

918,00 грн.

Висновок суду апеляційної

інстанції про порушення ТОВ «Криниця» у зв’язку із зазначеними фактами видачі

готівки з каси вимог підпункту 2.15 пункту 2 Положення про ведення касових

операцій у національній валюті України, затвердженого постановою Правління

Національного банку України від 19.02.2001 р. № 72, відповідає наявним у справі

письмовим доказам, оцінка яких здійснена апеляційним судом відповідно до ст.43

ГПК України, за правилами якого розглянута справа судами попередніх інстанцій,

та правильному застосуванню зазначеної норми матеріального права.

Відповідальність за

порушення підпункту 2.15 пункту 2 Положення про ведення касових операцій у

національній валюті в Україні встановлена абзацом 4 ст. 1 Указу Президента

України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання

обігу готівки» від 12.06.1995 р. № 436/95 в редакції Указу Президента України

від 11.05.1999р. № 491/99, у вигляді штрафу в розмірі 25% виданих під звіт сум.

Відповідно до ч. 3 ст. 106 Конституції України укази Президента України є

обов‘язковими до виконання на території України.

Суд апеляційної інстанції

правомірно виходив з того, що застосування вищезазначених фінансових санкцій до

суб’єктів господарювання знаходиться в межах повноважень органів державної

податкової служби, визначених пунктом 7 ст.11 Закону України «Про державну

податкову службу в Україні» в редакції, яка діяла до 16.02.2005 р., підпунктом

5.1.3 пункту 5.1 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в

Україні. Разом з тим, суд апеляційної інстанцій внаслідок неправильного

застосування ст.238 Господарського кодексу України дійшов помилкового висновку,

що зазначений штраф не є адміністративно-господарською санкцією, оскільки

вказаний штраф повністю підпадає під визначення такої санкції, закріплене цією

статтею закону, а саме: є заходом майнового характеру, спрямованим на

припинення порушення суб’єкта господарювання встановлених законодавчим актом правил

здійснення господарської діяльності. Відтак суд апеляційної інстанції помилково

не застосував при вирішенні спору ст.250 Господарського кодексу України, згідно

якої адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб’єкта

господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше

як через один рік з дня порушення цим суб’єктом встановлених законодавчими

актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених

законом.

Оскільки факти порушення позивачем

порядку видачі готівки були виявлені актом перевірки від 14.05.2004 р., а

спірне податкове повідомлення-рішення прийняте ДПІ у Ленінському районі м.

Запоріжжя 24.06.2004 р., визначення позивачу до сплати штрафу в сумі 250,00

грн. за порушення підпункту 2.15 пункту 2 Положення про ведення касових

операцій в національній валюті в Україні при видачі з каси готівки в сумі

1000,00 грн. 13.06.2003 р. знаходиться за межами строку притягнення до

відповідальності суб’єкта

господарювання, встановленого ст.250 Господарського кодексу України, та є

неправомірним.

З огляду на це постанова

суду апеляційної інстанції підлягає зміні із задоволенням позовних вимог ТОВ

«Криниця» в частині визнання недійсним спірного податкового

повідомлення-рішення в частині визначення позивачу до сплати штрафу в сумі

250,00 грн.

Що ж стосується висновку

суду апеляційної інстанції про визнання вказаного податкового

повідомлення-рішення недійсним в частині визначення суми штрафу 4 911,85 грн.

сумою податкового зобов’язання ТОВ «Криниця», то такий висновок є правильним,

оскільки відповідає ст.ст.14, 15 Закону України «Про систему оподаткування»,

пунктам 1.2, 1.3 ст. 1 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань

платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Керуючись ст.ст. 220, 223,

225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий

адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства

з обмеженою відповідальністю «Криниця» задовольнити частково.

Постанову Запорізького

апеляційного господарського суду від 26.08.2005 р. змінити.

Визнати недійсним податкове

повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя від 24.06.2004 р. №

0000772303/1 в частині визначення до сплати ТОВ «Криниця» фінансових санкцій в

сумі 250,00 грн. та в частині визначення фінансових санкцій в сумі

4661,85 грн. сумою податкового зобов‘язання ТОВ «Криниця».

В задоволенні позову в іншій

частині позовних вимог ТОВ «Криниця» відмовити.

Постанова

набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута

Верховним Судом України за винятковими обставинами з підстав та в порядку

передбаченими ст. ст. 237-239 КАС України.

Головуючий                                                                                               Усенко

Є.А.

Судді                                                                                                            Карась

О.В.

                                                                                                                      Костенко

М.І.

                                                                                                                      Маринчак

Н.Є.

                                                                                                                      Шипуліна

Т.М.

Згідно з оригіналом згідно

Суддя                                                 Усенко

Є.А.