Язык сайта:
русский   украинский   English


Судове рішення по справі № 10446


Справа №10446 Головуючий у 1 інстанції Лєгостаєв О.А.

Категорія 21____________________________________ Доповідач Лукьянова С.В._____________

РІШЕННЯ Іменем України

22 грудня 2006 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Зубової Л.М.

суддів Лук'янової С.В., Соломахи Л.І.

при секретарі Андрусішиній М.Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за

апеляційною скаргою відповідача відділення виконавчої дирекції Фонду соціального

страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в

Петровському районі міста Донецька на рішення Петровського районного суду міста

Донецька від 25 вересня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1

до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків

на виробництві та професійних захворювань в Петровському районі міста Донецька про

відшкодування моральної шкоди.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення позивача і представника відповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд

встановив:

В травні 2006 року позивач звернувся до відповідача з вказаним позовом, в обґрунтування якого вказав, що з 10 серпня 1972 року по 27 січня 2004 року він перебував у трудових відносинах з підприємствами вугільної промисловості і працював у шкідливих умовах праці 22 роки. Під час роботи він придбав професійне захворювання хронічну вертеброгенну криже-кресцову радікулопатію. 21 січня 2004 року МСЕК вперше встановила йому втрату професійної працездатності у зв'язку з вказаним професійним захворюванням у розмірі 30%. Після проходження МСЕК його було звільнено з роботи. Професійним захворюванням йому спричинена моральна шкода, яку він оцінив у 72 тисячі гривень, і просить стягнути з відповідача, оскільки він не має іншої професії; через професійне захворювання він не може виконувати звичних дій, важко ходити, взяти в руки якийсь предмет (а.с.2).

Рішенням Петровського районного суду міста Донецька від 25 вересня 2006 року вказаний позов задоволено частково і з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди стягнуто 15 тисячі гривень. Цим рішенням встановлено, що позивач працював на підприємствах вугільної промисловості і при виконанні трудових обов'язків придбав професійне захворювання, яке в нього було виявлене у грудні 2003 року. Висновком МСЕК від 27 квітня 2005 року позивачу повторно внаслідок професійного захворювання встановлена втрата професійної працездатності у розмірі 30%. Відповідач відшкодовує позивачу матеріальну шкоду, спричинену ушкодженням здоров"я, але не

відшкодував моральну шкоду. Моральна шкода полягає в моральних і фізичних стражданнях позивача з приводу пошкодження здоров"я. При визначенні розміру суми у відшкодування моральної шкоди суд врахував вимоги закону, глибину моральних і фізичних страждань позивача з привиду пошкодження здоров"я, ступінь втрати ним професійної працездатності (а.с.40-41).

В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування рішення Петровського районного суду міста Донецька від 25 вересня 2006 року і ухвалення по справі нового рішення про відмову у задоволенні позову через порушення судом норм матеріального і процесуального права. Відповідач відшкодовує спричинення моральної шкоди, якщо факт спричинення такої шкоди підтверджений висновком МСЕК. Але надані позивачем медичні документи не підтверджують факту спричинення йому моральної шкоди. Відділення Фонду призначило і виплатило позивачу одноразову допомогу і щомісячні платежі; зобов"язане оплачувати медикаментозне і санаторно-курортне лікування позивача. Тому відповідач вважає, що повністю відшкодував позивачу шкоду, спричинену професійним захворюванням. Для відшкодування моральної шкоди відсутні підстави, передбачені ст..237-1 КЗпП України. Позивач не надав суду доказів, передбачених ст..57 ЦПК України. Суд не обґрунтував розмір суми, яку стягнув на користь позивача у відшкодування моральної шкоди і не навів розрахунку цієї суми. 1 січня 2006 року набрав чинності Закон України „Про Державний бюджет України на 2006 рік", п.27 ст.77 якого зупинив норму Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" про відшкодування моральної шкоди, але суд не врахував це при ухваленні рішення. Судом порушено вимоги ст.. 15 ЦПК України. Суд безпідставно стягнув на користь позивача 15 тисяч гривень, в судове засідання не були надані належні докази, передбачені ст..57 ЦПК України (а.с.42-45).

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача повністю підтримав доводи апеляційної скарги; позивач не визнав апеляційну скаргу і просить залишити без зміни рішення суду першої інстанції.

Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції зміні в частині суми, стягнутої з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди через наступне.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно перевірив доводи і заперечення сторін в частині права позивача на відшкодування відповідачем моральної шкоди, завданої професійним захворюванням; встановленим фактам і доказам в цій частині дав правильну правову оцінку і дійшов правильного висновку про те, що здоров'ю позивача шкідливими і небезпечними умовами праці завдано шкоду у зв'язку із професійним захворюванням: хронічна вертеброгенна криже-кресцова радікулопатія (а.с.15, 20). Право позивача на відшкодування моральної шкоди і обов'язок відповідача цю шкоду відшкодувати позивачу випливає із ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" і Рішення Конституційного Суду України у справі про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004.

Апеляційний суд не приймає доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивачем не надані належні докази в обґрунтування позову і те, що для визнання факту завдання позивачу моральної шкоди необхідно висновок МСЕК про наявність заподіяння такої шкоди позивачу, оскільки такий висновок МСЕК необхідний у разі відсутності

стійкої втрати працездатності, а позивачу завдана стійка втрата працездатності, наявність якої МСЕК вперше встановлена 21 січня 2004 року у розмірі 30% (а.с.20). Згідно ст.57 ЦПК України доказами в цивільній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному порядку суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів. Сукупність наданих позивачем і досліджених судом першої інстанції доказів: трудова книжка позивача (а.с.21-27), акт розслідування професійного захворювання від 19 грудня 2003 року (а.с.15), виписки із історії хвороби позивача (а.с.5-14, 18, 24), висновок ЛЕК від 2 грудня 2003 року (а.с.16), довідка МСЕК від 21 січня 2004 року (а.с.20) та від 27 квітня 2005 року (а.с.19), пояснення представника відповідача, який не оспорює ні один із указаних письмових доказів, пояснення позивача, підтверджують факт завдання позивачу моральної шкоди професійним захворюванням, у зв'язку з яким 21 січня 2004 року МСЕК вперше встановила позивачу втрату 30% професійної працездатності.

Факт виплати відповідачем позивачу одноразової допомоги, щомісячних страхових виплат; зобов'язання оплачувати медикаментозне і санаторно-курортне лікування позивача не є підставою для відмови у задоволенні вказаного позову, оскільки виплата одноразової допомоги, щомісячних страхових виплат, оплата медикаментозного і санаторно-куротного лікування позивача і суми у відшкодування моральної шкоди передбачені Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" у якості самостійних виплат.

Довід апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції вимог ст. ст. 237-1 КЗпП України не заслуговує на увагу, оскільки Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, а позивач не перебував і не перебуває у трудових відносинах з відповідачем. Відносини між позивачем і відповідачем, в частині відшкодування моральної шкоди, спричиненою ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків, з 1 квітня 2001 року регулюються спеціальним Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" і тому саме відповідач по справі є особою, яка зобов'язана відшкодувати позивачу моральну шкоду, спричинену ушкодженням здоров"я при виконанні трудових обов'язків.

Апеляційний суд не приймає довід апеляційної скарги відповідача, що п.27 ч.І ст.77 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік" зупинив на 2006 рік дію Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" в частині відшкодування моральної шкоди, оскільки Закон України „Про Державний бюджет України на 2006 рік" набрав чинності 1 січня 2006 року, а право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло 21 січня 2004 року; крім цього, не скасована норм права вказаного Закону, яка передбачає обов'язок відповідача відшкодувати позивачу моральну шкоду, спричинену ушкодженням здоров"я при виконанні позивачем трудових обов'язків.

Визначаючи розмір суми, яка підлягає стягненню на користь позивача у відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції врахував вимоги закону, глибину моральних і фізичних страждань позивача з приводу пошкодження здоров"я, ступінь втрати ним професійної працездатності. Але суд першої інстанції при визначенні розміру суми у відшкодування моральної шкоди не врахував: що з роботи позивач звільнився не через стан здоров"я; а також принципи розумності, виваженості і справедливості. Не враховані судом першої інстанції обставини вимагають змінити рішення суду першої інстанції від 25 вересня 2006 року в частині суми, стягнутої з відповідача на користь

позивача у відшкодування моральної шкоди. Згідно п.3 ч.І ст.309 ЦПК України невідповідність висновків суду обставинам справи є підставою для зміни рішення суду першої інстанції. Виходячи із викладеного, апеляційний суд вважає, що з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди, завданої професійним захворюванням, належить стягнути десять тисяч гривень, оскільки саме ця сума відповідає всім обставинам справи.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.І п.3, 309 ч.І п.3, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Петровському районі міста Донецька задовольнити частково.

Рішення Петровського районного суду міста Донецька від 25 вересня 2006 року змінити в частині суми, стягнутої на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди, і стягнути з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Петровському районі міста Донецька на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди десять тисяч гривень.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку шляхом подання скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.