Язык сайта:
русский   украинский   English


Наукові концепції праворозуміння

Право є одним з надзвичайно складних соціальних явищ. Уже давньоримські юристи розрізняли поняття "право" і "закон".

Сучасні наукові подання про право також характеризуються відсутністю єдиного загальновизнаного навчання, що дає відповідь на питання: "Що таке право?" Однозначної відповіді на це питання об'єктивно й не може бути, оскільки чим складніше, многограннее, многомернее соціальне явище, тим більше потрібно підходів, точок зору, визначень для розкриття його природи.

Сучасні наукові концепції (школи) праворозуміння ґрунтуються на одному із трьох підходів:

а) нормативному;

б) соціологічному;

в) ідеологічному,

Об'єктивною передумовою цих підходів є три форми буття права: норми права, правосвідомість, правовідносини. З них перші дві - абстрактні, остання - конкретна. Кожний з підходів у відомій мері абсолютизирует значення однієї із цих форм.

При нормативному підході під правом розуміються вихідні від держави нормативні акти, що закріплюють правила поведінки людей (норми), тобто в остаточному підсумку ототожнюються такі поняття як "право" і "закон".

Соціологічний підхід до права пов'язаний з пошуком права не в нормах, а в самому житті, що зложилися й складаються суспільних відносинах. При такому підході, коли вивчається не стільки "книжкове право" (право як належне), а право як суще, вказується, що правовідносини, відбиті в правосвідомості, передують нормам, які їх закріплюють. Правовідносини можуть об'єктивно існувати навіть не будучи закріпленими в юридичних нормах.

Ідеологічний підхід розрізняє право й закон, указує, що право втілює в собі такі прогресивні демократичні ідеї як справедливість, рівність, воля. Підкреслюється, що закон і право співвідносяться як форма й утримування, що закон можна використати як форма легалізації сваволі, що є прямою протилежністю права, тобто закон може бути неправовим. Право - це не команда, наказ держави, держава не придумує право, воно закріплює сформовані в суспільстві відносини, подання про справедливість, тісно зв'язаної з волею, рівністю. У чинність цього право - це нормативно закріплена справедливість. Іншими словами, право - це міра (норма) справедливості, волі, рівності суб'єктів соціального спілкування.

У сучасній юридичній науці затверджується правопонимание, що розрізняє право й закон як утримування й форму. Пошук правового втримування закону- прямий обов'язок Законодавця.

Надбанням правової культури юристів-практиків повинне бути не тільки знання розходження права й закону, але й розуміння того, що законність- один з фундаментальних принципів діяльності посадових осіб держави, дія якого залишається в чинності незалежно від характеру їх особистого оцінного відношення до втримування того або іншого закону. Однак при цьому не слід забувати й про дію принципу верховенства права, у зв'язку із чим у свідомості юриста-практика сучасної української держави повинна затвердитися думка про те, що питання про співвідношення права й закону - це тема, що має не тільки академічне, але практичне значення.

Закріплений ст. 8 Конституції України принцип верховенства права, зокрема, указує: конституційні права й волі людини й громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають не тільки мети й утримування законів і інших нормативно-правових актів, але й утримування й спрямованість діяльності органів законодавчої й виконавчої влади, органів місцевого самоврядування й забезпечуються захистом правосуддя. Про цьому досить докладно говориться в Постанові N 9 Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя".