Язык сайта:
русский   украинский   English


Поняття права в об'єктивному й суб'єктивному змісті

Право в об'єктивному змісті - це система норм (прищепив поводження), що безпосередньо виходять від держави або визнаних державою як регулятори суспільних відносин при рішенні відповідних юридичних справ. Іншими словами, право в об'єктивному змісті - це масив регулюючі суспільні відносини норм, що представляють собою объективированный результат волевиявлення правотворческих органів, а також сукупність правил поведінки, застосування яких (наприклад, деяких звичаїв) при регулюванні суспільних відносинах санкціонується державою.

Терміни "позитивне право" і "об'єктивне право"- синоніми, що означають систему норм, що виходять від держави.

Як об'єктивна реальність, позитивне право існує в законах і інших визнаних державою джерелах (формах) права. Ці норми існують об'єктивно, тобто незалежно від якої-небудь конкретної особи - суб'єкта права, а також незалежно від того, знає або не знає про їх ця особа. Саме тому дана система норм називається "об'єктивним правом".

Розгорнуте визначення позитивного (об'єктивного) права може мати наступне формулювання:

"Право - це загальний нормативний регулятор суспільних відносин, система формально-определенных, загальнообов'язкових норм, які встановлені або санкціоновані державою, виражають його волю, є офіційним критерієм правомірного або протиправного поводження".

Дане визначення права (об'єктивного) відзначає його зв'язок з державою, звертає увагу (але не акцентує його) на державі як основному суб'єкті правотворчества, але держава - не єдиний суб'єкт правотворчества, суб'єктом установлення норм права ,наприклад ,в Україні є й трудові колективи («колективний договір» - одне із джерел права України, є різновидом т.зв. нормативно-правових договорів).Тому нерідко у визначеннях права (об'єктивного) прямо не говорять про його зв'язок з державою, просто вказують, що це система норм ,закріплених у законах і інших формах(джерелах) права.

"Об'єктивне право" юристи звичайно називають просто "право", наприклад, "право України", "право Англії", маючи на увазі всі діючі юридичні норми даної держави. Якщо говорять "цивільне право", "карне право", то мають на увазі галузь права даної держави. У випадку вживання термінів "патентне право", "вексельне право" мають на увазі інститут галузі права. Норми, що виходять від держави, юристи називають "правовими нормами", "нормами права" або "юридичними нормами". У багатьох державах (Україна, Франція) "об'єктивне право" - це головним чином писане право, тобто його норми закріплені в основному в законодавстві- у законах, підзаконних нормативно-правових актах. Тому нерідко юристи в цих країнах терміни "законодавство" і "право" уживають як синоніми, хоча «законодавство» - це зовнішня форма права ,причому не єдина ,є й інші форми (джерела) права.

Від "об'єктивного права" варто відрізняти так зване "суб'єктивне право", тобто забезпечену законом і державою можливість поводження, що належить певному суб'єктові права (якій-небудь конкретній особі). Наприклад, власник будинку вправі їм володіти, користуватися, розпоряджатися, тобто він може в ньому жити, здати внайми частина житлових приміщень, продати або обміняти його на що-небудь і т.д.

Що стосується співвідношення "об'єктивного права" і "суб'єктивного права", те останнє виникає на основі норм "об'єктивного права" і їм передбачається. Наприклад, можливість особи займатися підприємницькою діяльністю закріплена Законом України "Про підприємництво"

Суб'єктивне право являє собою єдність трьох можливостей поводження, іншими словами, можливостей поводження трьох видів, а саме: власник суб'єктивного права, тобто управомоченное особа розташовує, по-перше, можливістю самостійно, своїми .діями (бездіяльністю) об'єктивно виявити себе у своєму певному поводженні (наприклад, може дати гроші в борг); по-друге, може вимагати певного поводження від інших осіб (наприклад, повернення грошової суми, переданої їм позичальникові); по-третє, він може звертатися у відповідні компетентні органи держави у зв'язку з необхідністю захисту порушеного права шляхом застосування мер державного примуса (наприклад, у суд з позовною заявою про стягнення заробітної плати за роботу у вихідні дні).