Язык сайта:
русский   украинский   English



Економічна природа векселя, основні терміни і поняття.

Всі векселі по їх економічній природі можна розділити на:

 - комерційні або торгові (товарні, купівельні) векселі, тобто  такі векселі, які видані на підставі товарного боргу, наданих послуг, виконаних робіт і т.і.;

-  фінансові векселі, тобто такі, джерелом яких є фінансові операції та у підставі видачи яких лежить одержання грошової позики проти видачі боргового зобов'язання.

В основі видачи і комерційних, і фінансових векселів завжди є фактична угода, чи то одержання товарного (комерційного) чи грошового (банківського) кредиту.[i]

Серед фінансових векселів виділяються векселі, підставою видачі яких є не яка-небудь реальна кредитна угода, а лише мета одержання товарного або - переважно - грошового кредиту, котрий не вдалося б одержати іншим способом. До подібних векселів відносяться дружні та бронзові векселі. Загальною ознакою і тих, і інших є безгрошовість (тобто відсутність у вексельному зобов'язанні законної підстави боргу, реальної економічної бази його видачі) і безвалютність (тобто відсутність у вексельному зобов'язанні майнового забезпечення боргу, відплати за його видачу). Оскільки безгрошове зобов'язання юридично мізерне, воно може бути визнане незаконним, але якщо вексель тим часом виявиться в руках сумлінного держателя, який не знав про цей недолік, то такий держатель все ж залишиться законним держателем і буде мати право вимагати за векселем.

До дружніх векселів відносяться векселі, які не мають підставою своєї видачі розрахунки векселедержателя по товарних і грошових угодах, і що видаються головним чином з метою одержання грошей від обліку векселів у банку. Такими векселями визнаються такі, що видані один одному родичами, близькими, членами і пайовиками одного товариства й інші безгрошові векселі.

До бронзових векселів відносяться безгрошові векселі, які видані з метою або поповнення коштів шляхом їхнього обліку в банках, або - штучного збільшення боргів шляхом видачі векселів на користь фальшивих кредиторів. На відміну від дружніх векселів по векселях фіктивних, особи, причетні до їхнього виникнення, не приймають на себе відповідальність за векселем, оскільки вексель створюється лише для однієї мети - ввести в оману кредиторів і шахрайським шляхом витягнути з них кошти.

До зустрічних векселів відносяться дружні та бронзові векселі, в яких дві юридичні особи виступають поперемінно то векселедавцем (платником), то векселедержателем (набувачем). Такі векселі визнаються зустрічними, навіть якщо б їхні терміни сплати і суми не збігалися. Зустрічні векселі можуть бути не тільки дружніми і бронзовими, але і комерційними, які виникли з взаємних торгових відносин і угод між двома особами.

Переказні векселі, які зустрічаються в міжнародному обігу, можуть бути розділені на: [ii]

1) виставлені експортерами на своїх імпортерів - торгові тратти. Коли тратти супроводжуються товарними документами, вони називаються документарні тратти.

2) виставлені підприємствами на банки - банківські акцепти.

3) виставлені банками на банки - фінансові тратти. Переказні векселі, виписані в іноземній валюті і трасовані за кордон (з-за кордону), підрозділяються до того ж на власні тратти та готові векселі. Іноземний переказний вексель в руках ремітента або в руках першого набувача, на ім'я якого трасант індосувув вексель власному наказу, називається власною траттою; така тратта має тільки підпис трасанту і, можливо, підпис трасату-акцептанту, при відсутності підписів індосантів, що забезпечують добротність векселя. Тей же вексель, индосований хоча б тільки один раз ремітентом на ім'я свого индосата, або тей же вексель власному наказу, индосований по іншому індосаменту першим індосатом на ім'я другого, є в руках останнього вже не власною траттою, а готовим векселем.

Стосовно форм платежу векселі поділяються на платіжні, коли вони підлягають оплаті в термін, і забезпечувальні, які лише забезпечують наданий кредит.[iii]

Забезпечувальні векселі зберігаються в банку на спеціальному рахунку і не оплачуються, а викуповуються позичальниками до терміну замість погашення позичкової заборгованості; якщо ж забезпечувальний вексель є стосовно позичальника чужим векселем, то на погашення заборгованості може спрямовуватись й інкасована банком сума по такому векселя. Відповідно забезпечувальні векселі можуть бути:

- чужими векселями, по яким позичальник є індосантом. Такі векселі, в залежності від угоди, передаються банку або за передаточним або за забезпечувальним на його ім'я написом. Сюди ж відносяться векселі, в яких поручитель позичальника виступає в якості схованого поручителя. І ті й інші є підставою для ломбардної операції, а тому їх ще називають ломбардними векселями;

- власними векселями, по яких позичальник значиться платником; це, як правило, соло-векселі. Такі векселі передаються банку або за іменним (за допомогою обмовки «не наказу»), або за бланковим, або, нарешті, за забезпечувальним написом і зберігаються в банку на заставному праві, але на відміну від чужих векселів не виступають додатковим забезпеченням отриманої позички, а мають на меті лише якнайшвидше стягнути прострочену або непогашену заборгованість. Соло-векселі позичальника наказу банку, які окрім інших заставних цінностей є додатковим забезпеченням позички, відносяться до власних ломбардних векселів.

Оскільки по зовнішніх ознаках векселя не можна визначити ані характер відносин між векселеучасниками, ані природу виникнення вексельного зобов'язання, тобто і добротність векселя, і надійність боржника - найважливіша задача особи яка працює з векселями, і бухгалтера і банкіра, перш за все в тому, щоб виявити справжній характер векселя, його реальну економічну та юридичну основу.[iv]

Виходячи із визначення простого і переказного век­селів первинними сторонами простого векселя виступа­ють дві особи:

• векселедавець — особа, що виписує вексель, яка одночасно є і платником за векселем;

• ремітент — перший отримувач за векселем або перший векселедержатель, перед яким платник приймає зобов'язання про платіж. У переказному векселі первісними учасниками є:

• трасант (векселедавець) — особа, що виписує вексель;

• трасат (платник), до якого трасант звертає свій наказ про платіж за векселем;

• ремітент — перший отримувач або перший векселе­держатель, на користь якого виставляється вексель. Тобто, за переказним векселем, на відміну від прос­того, платником є не векселедавець, а інша особа, яка повинна письмово підтвердити свою згоду здійснити платіж за векселем у визначений строк — ця спеціаль­на дія називається акцептом тратти.

Тому переказний вексель має форму наказа трасанта платнику (який після акцепту стає акцептантом) здій­снити платіж за векселем.

Всіх учасників векселя пов'язують визначені право­відносини, предметом яких є, в кінцевому результаті, сплата вексельної суми.

Трасант, підписуючи вексель і видаючи його ремітен­ту, приймає на себе перед ремітентом, а також і перед наступним держателем векселя (якщо вексель буде мати подальший обіг) відповідальність за його оплату. Але трасант не є основним боржником за векселем. Його відповідальність носить вторинний ха­рактер, тому що вона настає тільки у випадку несплати векселя платником.

Відповідальність є безотзивною, тому буде недій­сною усяка оговорка на векселі, .за допомогою якої трасант знімає з себе цю відповідальність (наприклад «без звороту »). Трасант також несе відповідальність за акцепт векселя платником, яка виражається в тому, що, якщо платник відмовиться акцептувати вексель, то держатель має право пред'явити трасанту негайну ви­могу про платіж за векселем, не чекаючи строку плате­жу. Але в цьому випадку трасант може зняти з себе відповідальність за акцепт до настання строку платежу за векселем.[v]

Ремітенту (або наступному держателю векселя) на­лежить право вимагати платіж за векселем у трасанта у ви­падку відмови платника від акцепта або сплати вексе­ля. Але це право може бути реалізоване тільки при дотриманні ремітентом (держателем) таких умов: своє­часного пред'явлення векселя до акцепту або платежу та здійснення протесту в неакцепті або неплатежі. Але якщо трасант зробить у векселі відмітку «без протес­ту» або «без витрат», то дотримання перелічених умов для пред'явлення вимоги про платіж до трасанта не обов'язкове.

Зобов'язання трасанта перед ремітентом (і наступ­ним держателем) підтверджується підписом трасанта на векселі і в силу цього носить вексельний характер. Разом з тим, трасант і ремітент пов'язані також відно­синами тієї угоди, яка була передумовою видачі вексе­ля. Ці правовідносини між ними регулюються нормами цивільного права про зобов'язання, що витікають із договорів. Тобто ви­дача векселя, створюючи нові вексельні відносини між трасантом і ремітентом, не зупиняє правовідносин, які існують між ними за основною угодою. Внаслідок цьо­го ремітент, що втратив за будь-якої причини право ви­моги до трасанта із векселя, може пред'явити остан­ньому позов із основної угоди, а трасант має право за­явити проти вимоги ремітента за векселем заперечення із цієї ж утвореної між ними угоди.

Але трасант не тільки несе зобов'язання за вексе­лем, але й має також право прямого позову, основано­го на векселі, проти акцептанта, що не сплатив вексель. Такий позов можливий у випадку, коли сам трасант од­ночасно є і ремітентом (тобто коли вексель виписаний за власним наказом трасанта), а також у випадку, ко­ли трасант оплачує вексель у порядку зверненої до нього регресної вимоги держателя векселя.

Платник,    що   не   акцептував    вексель,  не  є  відповідаль­ною  за векселем особою, тому що він не поставив на векселі свій підпис, який тільки і може породити век­сельну відповідальність. Але акцепт не є обов'язковою дією для того, щоб платник здійснив оплату виставле­ного на нього векселя. Тому ремітент (або інший дер­жатель) має право надати вексель платнику у належний строк для оплати. Платіж, здійснений платником за та­ким векселем, буде носити визвольний характер, тобто визволить платника від його зобов'язання за основним договором з трасантом, а також звільнить трасанта від його віповідальності перед ремітентом (або іншим дер­жателем) за векселем; з оплатою векселя платником вексель гаситься. Якщо платник відмовиться від оплати векселя, він може нести відповідальність тільки перед трасантом, але відповідальність не вексельну, а таку, що виникає із укладеної між ними угоди, по якій і був виставлений вексель.



[i] Мороз Ю.Н. «Вексельное дело» - К.: Лад Наукова думка,1996.

 

[ii] Ильин В.В., Макеев А.В. «Вексельное право» - М.: Банковский деловой центр, 1997.

[iii] Лисенков Ю.М., Ляшко В.П. «Операции банков с векселями» - К.,1995.

[iv] Лисенков Ю.М., Ляшко В.П. «Вексель в хозяйственном обороте» - К.: Прес-центр, 1994.

[v] В.Малюк «Вексель в Україні». - Київ: Економіст, 1997.